Сьогодні, 18 червня, на фасаді Почаївської гімназії урочисто відкрили меморіальну дошку на честь полеглого захисника України, нашого земляка — Олександра Петровича Опанасенка.
У пам’ятному заході взяли участь рідні та близькі Героя, друзі, односельці, представники влади громади. Присутні згадували життєвий шлях Олександра, його щирість, доброту та патріотизм.
Олександр Петрович Опанасенко народився 4 серпня 1971 року в селі Ульяновка. Навчався в Ульяновській середній школі, з дитинства вирізнявся доброзичливістю, чуйністю, завжди мав усмішку на обличчі. Після школи вступив до Полтавського педагогічного інституту, а згодом проходив службу в армії.
Більшу частину свого трудового життя присвятив місцевому господарству, де працював комбайнером, завідувачем майстерні, головним інженером. З 2020 року працював охоронником у місті Києві.
21 липня 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Мріяв захистити рідну землю, бути підтримкою для батька та сестри, вболівав за долю своїх племінників. Служив сержантом, водієм-слюсарем ремонтної майстерні бронетанкового озброєння та техніки. Вірний військовій присязі, мужньо виконував свій обов’язок. 1 січня 2025 року Олександр Опанасенко трагічно помер під час проходження військової служби.
На мітингу до присутніх звернувся Гребінківський міський голова Віталій Колісніченко, який наголосив на важливості збереження пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Україну. Зі словами шани виступили також староста Почаївського старостинського округу Володимир Шкарбан і директорка Почаївської гімназії Людмила Бабіченко.
— Він ріс у нашому селі, грав у футбол, займався спортом, був справжнім професіоналом своєї справи. Першим приходив на роботу і останнім ішов… — зазначив Володимир Анатолійович Шкарбан.
Право відкрити меморіальну дошку надали сестрі Героя — Любові Петрівні Надточій. Присутні вшанували пам’ять про полеглого Захисника Хвилиною Мовчання та поклали квіти до меморіальної дошки.
Проникливо й символічно завершив захід виступ місцевого жіночого ансамблю, який виконав пісню зі словами: «тумани — ніби сум за синами, що не стріли весни…».
Герої не вмирають. Вони залишаються з нами — в серцях, у пам’яті, у вдячних поглядах прийдешніх поколінь.
