ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
До уваги мешканців громади!
Попередньою 36-ю сесією Гребінківської міської ради VIII скликання було перейменовано 37 топонімів на території громади, які підпадають під дію Закону України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”, залишилось перейменувати 11 топонімів по місту Гребінка. Оскільки від мешканців вулиць та провулків не надійшли пропозиції, або надійшли в кількості однієї пропозиції від одного мешканця, при винесенні рішення про нові назви топонімів, які будуть подані на громадське обговорення, були враховані пропозиції Полтавського офісу Українського інституту національної пам’яті (УІНП), виконавчого комітету Гребінківської міської ради та членів робочої групи:
Вулиця Горького → вулиця Сергія Мінченка
Сергій Мінченко
Наш земляк, який загинув у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Україниу 2023 році.
Народився 12 лютого 1967 року в Азейбарджані.
Трудову діяльність розпочав у 1985 р. в м. Ашхабад, далі працював на Середньоазіатській залізниці на посаді слюсаря рухомого складу. З 1998 р. до початку 2022 р. працював слюсарем ремонтного складу локомотивного депо Гребінка. Мобілізований у 2022 р. на початку збройної агресії рф та проходив військову службу командиром бойової машини – командиром відділення 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу, 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону, військової частини А 0409.
Загинув 5 червня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу с. Сакко і Ванцетті, Бахмутського району, Донецької області. Похований у м. Гребінка.
Вулиця Зої Космодем’янської → 2 попозиції: Транзитна та Олександра Шаповала
Олександр Шаповал
Олександр Андрійович Шаповал, уродженець села Писарщина (нині належить до Гребінківської міської територіальної громади Лубенського району), український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, полковник Армії УНР. Командир 1 козацького полку ім. Богдана Хмельницького Армії УНР (1917). У часи Директорії УНР командир Правобережного фронту Армії УНР у боротьбі проти більшовиків, з 13 лютого 1919 у міністерстві військових справ в уряді Сергія Остапенка. Належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників, згодом гетьманець. У 1921 році підвищений до звання Генерал-хорунжий Армії УНР. На еміграції в Празі завідувач бібліотеки Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Михайла Драгоманова. З 1930 році у США, «наказний отаман» Гетьманської Січі і редактор її органу журналу «Січ». Жив у Чикаго. Був призначений референтом авіації Союзу Гетьманців Державників у Північній Америці. 18 травня 1972 року похований на цвинтарі у Річмонді (Мейн).
За матеріалами Полтавського офісу УІНП.
Вулиця Кутузова → вулиця Всеволода Петріва
Всеволод Петрів
14 січня (за Григоріанським календарем) 1883 року у Києві народився військовий і громадський діяч, письменник, педагог, військовий міністр і генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР). Навесні 1918 року як командир полку імені Костя Гордієнка звільняв місто Гребінку та інші населені пункти Полтавщини від російсько-більшовицьких загарбників. Учасник оборони Києва від більшовицьких формувань Муравйова. З 1948 року—дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, автор праць з військової історії. Згідно з Постановою ВР та з ініціативи УІНП цьогоріч році 140-річчя від дня народження Всеволода Петріва відзначається на державному рівні. Детальніше на офіційній сторінці Полтавського офісу УІНП в інтернет-виданні «Полтавщина» https://poltava.to/project/7622/
Вулиця Лізи Чайкіної → вулиця Максима Черниша
Максим Черниш
Наш земляк, який загинув у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України у 2022 році.
Максим Черниш народився 26 лютого 1982 року в м.Гребінка, навчався в Гребінківській ЗОШ №4, згодом здобув спеціальність механізатора у Березоворудківському аграрному технікумі. З 2002 по 2003 рік проходив строкову військову службу в ЗСУ на посаді командира відділення.
19 квітня 2022 року призваний по мобілізації та направлений до проходження служби у військову частину А4010. Був стрільцем-помічником гранатометника штурмового відділення.
Загинув 5 жовтня 2022 року внаслідок ворожого мінометного обстрілу поблизу Майорська Донецької області.
Вулиця Лермонтова → вулиця Опанаса Марковича
Опанас Маркович
Уродженець села Кулажинці на Полтавщині (тепер Гребінківська міська територіальна громада ), етнограф, фольклорист, народознавець, громадський діяч, член Кирило-Мефодіївського братства. Згідно з Постановою ВР та з ініціативи УІНП у 2022 році 200-річчя від дня народження Опанаса Марковича відзначалося на державному рівні.
Детальніше на офіційному сайті УІНП https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/lyutyy/8/1822-narodyvsya-opanas-markovych-etnograf-folkloryst
та офіційній сторінці Полтавського офісу УІНП в інтернет-виданні «Полтавщина» https://poltava.to/project/7221/
Вулиця Ломоносова → вулиця Сергія Шадських
Сергій Шадських
Наш земляк, який загинув у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність України у 2016 році.
Герой російсько-української війни періоду АТО/ООС, молодший сержант Збройних сил України Сергій Олексійович Шадських (позивний «Бульдог», «Булька»). Народився 14 лютого 1965 року в місті Гребінка. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (29.09.2016, посмертно) та відзнакою «Народний Герой України» (10.02.2017, посмертно). Мешкав у Фастові Київської області. У мирному житті працював машиністом «Укрзалізниці», менеджером з продажу сипучих вантажів. Пішов на російсько-український фронт як доброволець захищати незалежність України від російських агресорів. Молодший сержант 11-го батальйону «Київська Русь» 59-ї механізованої бригади. На фронті з вересня 2014-го, перебував на позиціях в районі села Чорнухине під Дебальцевим. Після навчання у тренувальному таборі «Десна» - оператор протитанкового ракетного комплексу «Фагот», командир протитанкового взводу. Здійснив багато бойових виходів та точних результативних бойових пусків. Працював на опорному пункті «Зеніт» під Донецьким аеропортом. 14 квітня 2016 року біля села Калинове Луганської області прямим влученням знищив мінометну батарею бойовиків. Був добрим столяром, коли батальйон зайшов на позиції на Луганщині - збудував на передовій двокімнатний бліндаж з сауною-душем. Став душею компанії, усіх підгодовував якимись домашніми стравами, облаштовував побут, але у той самий час був професіоналом військової справи, навчав новачків, проводив із ними заняття, при тому встигаючи навести лад у бліндажі, зробити його охайним та якимось світлим. Не збирався демобілізовуватись, хотів залишитись до самої перемоги. Талановитий ракетник, постійно чергував біля свого «Фаготу», в очікуванні на якусь ворожу ціль. Загинув в ніч на 24 липня 2016-го — зазнав смертельного поранення під час масованого обстрілу російською важкою артилерією позицій батальйону «Київська Русь» 152-мм гаубичними снарядами. Будучи важкопораненим, Сергій зумів сам викликати допомогу. Похований в Фастові. Мав чотирьох дочок та сина.
Указом Президента України №421/2016 від 29 вересня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Указом №21 від 10 лютого 2017 р. нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно). Нагороджений відзнаками міністра оборони України «За зразкову службу», «Знак пошани» МОУ, відзнакою начальника Генштабу «За взірцевість у військовій службі» 3-го ступеня. 21 липня у Фастові, на фасаді будинку №2 по вулиці Героїв Прикордонників, відбулося відкриття меморіальної дошки загиблому військовослужбовцю.
За матеріалами Полтавського офісу УІНП.
Вулиця Некрасова → 2 пропозиції: вулиця Злагоди та вулиця Петра Весклярова
Петро Вескляров
Видатний діяч української культури, актор театру й кіно, начальник та художній керівник клубу на станції Гребінка. Телеведучий «Вечірньої казки», якого діти називали «Дід Панас». Детальніше на офіційному сайті УІНП
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/cherven/10/1911-narodyvsya-petro-vesklyarov-aktor
Вулиця Чернишевського → вулиця Володимира Великого
Володимир Великий
Володи́мир Святосла́вич (Великий) (960/963 — 1015) — великий князь київський (979—1015), князь новгородський (970—988). Хреститель Русі.
Син київського князя Святослава Ігоровича від ключниці Малуші. Онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого. Молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославича. Засновник династії Володимировичів.
Захопив київський престол після міжусобної боротьби з братом (977—979). Приєднав до Київської Русі землі білих хорватів і дулібів (981), в'ятичів (982),
ятвягів (983), радимичів (984). Воював проти булгарів (985), греків (988), вірмен (1000), поляків (1001), печенігів (996, 1015). Ініціював та сприяв хрещенню Русі у 988 році, та утворенню Київської митрополії під патронатом патріарха Константинопольського. Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996). Першим із руських князів розпочав карбувати власну золоту монету. Заснував Володимир (988) та інші міста. Використовував особистий знак «тризуб», що став у XX столітті гербом України. Помер у Берестовському палаці за Києвом.
Канонізований Католицькою і Православною церквами як рівноапостольний
святий.
За матеріалами https://uk.wikipedia.org/
Провулок Кошового → провулок Миру
Провулок Маяковського → 2 пропозиції: провулок Петра Линовицького і провулок Петра Болбочана
Петро Линовицький
Талановитий український поет і мовознавець, літературний редактор і публіцист Петро Павлович Линовицький народився 12 липня 1943 року у с. Паризька Комуна (нині - с. Польове, Гребінківської міської територіальної громади Лубенського району) Гребінківського району Полтавської області. Вступивши до Черкаського педагогічного інституту, недовго був студентом, бо пішов до армії. Повертаючись 1963 року додому, у Саратові на вокзалі написав вірш «Над Ташанню». І хоч на той час він уже друкувався в різних газетах, але, як пише в автобіографії, «саме з цього вірша, гадаю, почався я як поет».
До читача поет прийшов 1969 року зі збірочкою «Оржиця». Згодом одна за одною виходили у світ «Громаденки» (1973), «Зоряна далечінь» (1975), «Свято надії» (1977) та через десять років «Живої пам’яті багаття». Більшу частину свого життя Петро Линовицький прожив у Черкасах. Він був засновником і багаторічним керівником обласного літературного об’єднання ім. Василя Симоненка.
Тривалий час Петро Павлович працював відповідальним секретарем газети «Молодь Черкащини», започаткував видання газет «Черкаси», «Місто», «Тарасові джерела».
Після повернення в рідні місця (1990-1993), в Оржицю і Гребінку, поет друкується в полтавських виданнях — альманасі «Криниця», журналі «Добромисл», газетах «Літературна Полтавщина», «Зоря Полтавщини» та ін. В його творах оспівується минуле і сучасне рідного краю, люди, що творять добро, краса природи.
До 1994 року Петро Линовицький працював радіожурналістом у Гребінці, друкувався в полтавських журналах «Криниця» і «Добромисл». Вся його діяльність спрямована на відродження української національної культури.
В 1994 році знову повернувся до Черкас, редагував газету «Тарасові джерела».
Усі його публікації в періодиці незмінно вирізнялися високою культурою слова й професійною майстерністю, гостротою проблематики й глибиною змісту. Черкаси, Черкащина стали для Петра Линовицького такими ж близькими, як і рідні полтавські краї.
Помер 16 квітня 2002 року. Похований у Черкасах.
За матеріалами https://grebinka.com/ та КЗ “Обласна універсальна наукова бібліотека імені Тараса Шевченка” Черкаської обласної ради.
Петро Болбочан
Полковник Армії УНР. Навесні 1918 року як командир 2-го полку окремої Запорізької дивізії Армії УНР звільняв місто Гребінку та інші населені пункти Полтавщини від російсько-більшовицьких загарбників. Згідно з Постановою ВР та з ініціативи УІНП цьогоріч році 140-річчя від дня народження Петра Болбочана відзначається на державному рівні. Детальніше на офіційному сайті УІНП https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/5/1883-narodyvsya-petro-bolbochan-polkovnyk-armiyi-unr1
та на сайті «Полтавщина» https://blog.poltava.to/pustovgar/7508/
Провулок Суворова → провулок Олександра Бибика
Олександр Бибик
Наш земляк, який загинув у боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Україниу 2023 році.
У 1996 році вступив до першого класу Березоворудської загальноосвітньої школи. У 2005 році закінчив 9 класів. У цьому ж році вступив до Березоворудського аграрного технікуму.
З 2009 по 2012р.р. навчався у Національному університеті біоресурсів і природокористування України.
З 2012 по 2013р.р. проходив строкову службу у Збройних Силах України.
З 2013 по 2016р.р. працював у органах внутрішніх справ.
У 2015 році захищав Батьківщину у зоні АТО у Донецькій області.
24 лютого 2022 року був призваний до лав Збройних сил України. З перших днів війни обороняв м. Київ, з травня 2022 року – Чернігівський кордон. Згодом захищав Харківську область.
18 жовтня 2023 року в районі населеного пункту Єлизаветівка Донецької області, внаслідок мінометного обстрілу, Олександр Бибик, сержант, інспектор прикордонної служби 2 категорії – оператор безпілотних авіаційних комплексів 105 прикордонного загону ім. князя Володимира Великого, Державної прикордонної служби України, отримав поранення несумісне з життям. Похований в місті Гребінка.
УВАГА!
За ці пропозиції Ви зможете проголосувати за посиланнями, що будуть розміщені на сайті Гребінківської міської ради та у мережі Facebook, з 17.11.2023 по 26.11.2023 року.
Слідкуйте за інформаційними повідомленнями.
