Над Гребінківською громадою знову схилилися чорні крила скорботи. Ще один Захисник повернувся додому «на щиті»… Ще одна родина назавжди втратила найдорожчу людину. Ще одне ім’я поповнило Небесне військо Героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність України.
Сьогодні громада зі сльозами на очах провела в останню земну дорогу свого земляка — Ващука Ігоря Михайловича.
Біля будинку, де проживав Герой у селі Відрадне, зібралися його рідні, друзі, побратими, односельці, представники міської ради та небайдужі жителі громади. Кожен прийшов із болем у серці, щоб схилити голову перед людиною, яка без вагань стала на захист своєї Батьківщини і заплатила за її свободу найвищу ціну — власним життям.
Ігор Михайлович народився 11 березня 1989 року в селі Лемеші Баришівського району Київської області. Коли йому було лише два роки, родина переїхала до села Відрадне, яке стало його малою Батьківщиною. Тут він зростав, навчався у Гребінківській загальноосвітній школі №1, мріяв, будував плани на майбутнє.
Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища в селі Яреськи, де здобув спеціальність робітника фермерського господарства. У мирному житті працював у фермерському господарстві «Нове-2» у селищі Лазірки. Праця на рідній землі була для нього не просто професією — вона була частиною його життя. Земляки пам’ятають Ігоря як чесного, доброзичливого, працьовитого і відповідального чоловіка, який ніколи не відмовляв у допомозі, щиро любив свою родину, виховував дітей і жив простими людськими цінностями.
Та війна змінила долі мільйонів українців.
1 липня 2024 року Ігор Михайлович був призваний на військову службу п’ятим відділом Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Він став бойовим медиком 1 десантно-штурмового взводу 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини А0224. Ризикуючи власним життям, він рятував життя своїх побратимів, залишаючись вірним військовій присязі та Україні.
30 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Катеринівка Покровського району Донецької області Ігор Михайлович зник безвісти.
Відтоді для його рідних час ніби зупинився. Місяці болісного очікування, безсонні ночі, щоденні молитви, віра, що він живий і неодмінно повернеться додому… Разом із родиною чекала й уся громада. Але, на превеликий жаль, стало відомо найстрашніше — Захисник загинув.
Йому назавжди залишиться 35…
У скорботі залишилися мама, дружина, донька, син, сестри, рідні, друзі, побратими та всі, кому пощастило знати Ігоря.
Під час траурного мітингу зі словами співчуття та вдячності до присутніх звернулися заступниця міського голови Леся Радченко, староста Тополівського старостинського округу Володимир Бондар, директорка філії Гребінківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №1 Юлія Тютюнник та представник Лубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У кожному слові звучали біль, вдячність і безмежна шана людині, яка до останнього подиху виконувала свій військовий обов’язок.
Настоятель Свято-Миколаївського храму отець Микола звершив чин заупокійної молитви за душу полеглого воїна, піднісши молитви до Господа за вічний спокій його душі та розраду для всіх, хто оплакує цю тяжку втрату.
Смерть Героя — це непоправна втрата не лише для його родини. Це біль усієї громади, усієї України. Адже кожен полеглий воїн — це нездійснені мрії, недоспівані колискові своїм дітям, недожиті роки поруч із найдорожчими людьми.
Ігор Ващук назавжди залишиться для нас прикладом мужності, людяності, самопожертви та безмежної любові до рідної землі. Він віддав своє життя, щоб українські діти жили під мирним небом, щоб наша держава була вільною, а майбутні покоління знали, що свобода має свою ціну.
Ім’я Ігоря Михайловича буде навіки увіковічнене в історії Гребінківської громади. Воно житиме у пам’яті вдячних земляків, у серцях дітей, у спогадах тих, хто його знав, і в літописі боротьби українського народу за незалежність.
Наш святий обов’язок — берегти пам’ять про Героя, передавати її наступним поколінням, виховувати молодь на прикладі його відваги, честі та любові до України. Допоки живе пам’ять про наших Захисників — вони живуть серед нас. Саме пам’ять робить подвиг безсмертним.
Схиляємо голови перед світлою пам’яттю Ващука Ігоря Михайловича.
Вічна слава Герою. Вічна пам’ять Захиснику. Герої не вмирають!
