Щодо документів, на підставі яких визначаються витрати на придбання (набуття) цінних паперів або фінансових інструментів з метою заповнення розділу IX одноразової (спеціальної) добровільної декларації
Відповідно до п.п. «ґ» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація), у тому числі цінні папери та/або фінансові інструменти, визначені законом.
Згідно з п.п. 7.2 п. 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що для об’єктів декларування, визначених п.п. «ґ» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування визначається як:
вартість придбання або біржова вартість, дійсна станом на дату подання Декларації, корпоративних прав (акцій), які допущені до біржових торгів;
витрати на придбання (набуття) декларантом цінних паперів та інших фінансових інструментів, що не допущені до біржових торгів, та часток (паїв) у майні юридичних осіб або в утвореннях без статусу юридичної особи, інших корпоративних прав або номінальна вартість таких активів, зазначена у відповідних документах.
Декларант може додати до Декларації відповідні документи або належним чином засвідчені їх копії, що підтверджують вартість об’єктів декларування, які знаходяться (зареєстровані) на території України.
Декларант зобов’язаний документально підтвердити вартість об’єктів декларування шляхом додання до Декларації засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування, у разі якщо такі об’єкти знаходяться (зареєстровані) за межами України.
Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 996), первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.
Перелік обов’язкових реквізити, які повинні мати первинні документи визначено ч. 2 ст. 9 Закону № 996.
Підпунктом 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ визначено, що документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів – учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.
Форма Декларації та Порядок подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.08.2021 № 439.
Для подання Декларації фізичній особі необхідно увійти до Електронного кабінету, вхід до якого здійснюється за адресою: https://cabinet.tax.gov.ua, а також через офіційний вебпортал ДПС, та обрати меню «ЕК для громадян», розділ «Одноразова (спеціальна) добровільна декларація».
Розділ IX «Цінні папери або фінансові інструменти» Декларації містить, зокрема, поле «Витрати на придбання (набуття) або номінальна вартість», в якому відображаються витрати на придбання (набуття) декларантом цінних паперів та інших фінансових інструментів або номінальна вартість таких активів, зазначена у відповідних документах.
Враховуючи викладене, при заповненні розд. IX «Цінні папери або фінансові інструменти» Декларації витрати на придбання (набуття) цінних паперів або фінансових інструментів визначаються на підставі відповідних підтверджуючих документів, якими можуть бути: звіти торговця цінними паперами (брокера); виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів; розрахункові документи (платіжні доручення, касові ордери тощо), а також інші документи первинного обліку.
Щоб отримати інформацію про подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації та суми сплаченого збору з одноразового декларування платник податків має право звернутися до органу ДПС із заявою в довільній формі
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 1 січня 2021 року.
Згідно з п. 6 підрозд 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ декларант, який має намір скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням щодо належних йому активів фізичної особи, протягом визначеного підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування має право добровільно подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, одноразову (спеціальну) добровільну декларацію в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
При цьому відповідно п.п. 6.1 п. 6 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ для цілей підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ одноразова (спеціальна) добровільна декларація – це декларація, в якій відображається така інформація (дані), зокрема:
відомості про декларанта, достатні для його ідентифікації (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або у визначених ПКУ випадках – серія (за наявності) та номер паспорта громадянина України);
відомості про об’єкти декларування, визначені п.п. «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, в обсязі, достатньому для ідентифікації кожного з них, зокрема дані про вид, розмір та валюту активу, класифікацію банківських металів;
відомості про об’єкти декларування, визначені підпунктами «б» – «е» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, із зазначенням інформації, що дає змогу їх ідентифікувати, зокрема про їх місцезнаходження або місце зберігання (крім предметів мистецтва та антикваріату, дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, ювелірних виробів, банківських металів, які не розміщені на рахунках, пам’ятних банкнот та монет тощо), вид, назву, рік виробництва (випуску) тощо;
самостійно визначена декларантом у національній валюті база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування;
ставка та сума збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування.
Одночасно слід зазначити, що одноразова (спеціальна) добровільна декларація подається безпосередньо декларантом до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронній формі з урахуванням вимог, встановлених розд. II ПКУ, та особливостей, встановлених цим підрозділом (п.п. 6.2 п. 6 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ).
Крім того, положеннями частини першої ст. 1 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон № 393) передбачено право громадян України на звернення, зокрема до органів державної влади із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів.
Згідно з п.п. 19 прим. 1.1.28 п. 19 прим. 1.1 ст. 19 прим. 1 ПКУ до функцій контролюючих органів належить надання індивідуальних податкових консультацій, інформаційно-довідкових послуг з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.
Таким чином, з метою отримання інформації щодо поданої одноразової (спеціальної) добровільної декларації та суми сплаченого збору з одноразового декларування платник податків має право звернутися до контролюючого органу із відповідною заявою, відповідь на яку буде надана у порядку та строки, визначені діючим законодавством.
Звільнення від використання РРО та ПРРО ФОПів, що працюють в селах
Відповідно до статті 10 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами) перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмних РРО (далі – ПРРО) з використанням розрахункових книжок (далі – РК) та книг обліку розрахункових операцій (далі – КОРО), а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування РРО та/або ПРРО є обов’язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної економічної політики, формування та реалізацію державної фінансової політики. Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000 №1336 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2021 №1359, яка набрала чинності з 01 січня 2022 року) (далі – Постанова № 1336) затверджений Перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій з використанням розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій (далі – Перелік). Пунктом 1 Переліку встановлено, що суб’єкти підприємницької діяльності у тому числі фізичні особи – підприємці, які сплачують єдиний податок, мають право здійснювати розрахунки без застосування РРО та/або ПРРО з використанням РК та КОРО при здійсненні роздрібної торгівлі на території села товарами (крім підакцизних товарів). Пункт 1 Переліку не застосовується за наявності хоча б однієї з таких умов: така роздрібна торгівля здійснюється в торговельному об’єкті, в якому також здійснюється торгівля підакцизними товарами; такими фізичними особами – підприємцями також здійснюється дистанційна торгівля, зокрема, через Інтернет; сільськими радами та радами об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом, прийнято рішення про обов’язкове застосування на території села РРО та/або ПРРО для форм і умов проведення діяльності, визначених у п. 1 Переліку.
Згідно з п. 2 Постанови № 1336 установлено граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), у разі перевищення якого застосування РРО та/або ПРРО є обов’язковим, для форм та умов проведення діяльності, зокрема, визначених у п. 1 Переліку – 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, на один структурний (відокремлений) підрозділ (пункт продажу товарів).
На 1 січня 2022 року розмір мінімальної зарплати встановлено на рівні 6500 грн, відповідно до Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік». До того ж з Переліку виключено види діяльності, які можна здійснювати без РРО/ПРРО, зокрема: надання побутових послуг хімічного чищення; страхування майнових та особистих ризиків фізичних осіб, яке проводиться страховими агентами за межами приміщення страховика; організація прийому та обслуговування туристів в Україні, розрахунки за які проводяться у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків), а також надання туристичних та екскурсійних послуг за умови проведення розрахунків за межами стаціонарних приміщень суб’єктів туристичної та екскурсійної діяльності.
